Катерина Черкас — сімейна лікарка «Лама Лу», працює із дорослими та маленькими пацієнтами. А ще Катерина вже третій рік є волонтеркою добровольчої організації парамедиків «Госпітальєри» і регулярно працює на фронті. Ми розпитали Катерину про досвід роботи із військовими та цивільними, а також попросили її про поради щодо здоров’я в умовах війни та того, як спілкуватися із ветеранами і військовослужбовцями. Усі думки, що їх висловила героїня у інтерв’ю, — її особисті і не є офіційною позицією «Госпітальєрів».

Інтерв’ю було вперше опубліковане у віснику «InfoЛама» №2 (2) від 11 грудня 2024 року.

«І дітям, і дорослим важливо вміти накладати турнікет і завжди мати його із собою

Катерино, розкажіть, будь ласка, про свою службу у «Госпітальєрах».

Я почала служити у травні 2022 року. Думала про це і раніше, але обставини стримували. А коли зрозуміла, що час таки настав, звернулася по пораду до тата. Він теж медик, фельдшер. Коли почалося повномасштабне вторгнення, відразу приєднався до «Госпітальєрів». Я спитала у тата, куди б він порадив мені йти, і він запропонував до них. Він завжди мене підтримував у тому, що я робила — і під час навчання, і коли почала працювати. Тож тепер ми їздимо рятувати військових разом — він командир нашого екіпажу. 

«Госпітальєри» — добровольча організація. Ми всі там волонтери, не військові. Тому поєднуємо цивільну роботу із ротаціями. Вони можуть тривати від двох тижнів до місяця. Я їжджу на місяць. Беру на основній роботі відпустку і їду на ротацію.

З огляду на ваш досвід на війні, що цивільним треба знати, вміти і робити щодо здоров’я і чим не варто нехтувати?

Абсолютно всім — і дітям, і дорослим — важливо вміти накладати турнікет і завжди мати його із собою. Він займає мало місця, його можна покласти у найменшу сумочку, рюкзак, причепити на пояс. Але він має бути під рукою щодня. Це дійсно рятує життя. І звісно, турнікет має бути сертифікований. Комітет TCCC (Tactical Combat Casualty Care) рекомендує CAT (розроблене вже сьоме покоління цього інструмента), SOFTT-W, SAM XT, TMT. Важливо пройти курси із зупинки кровотеч, це завжди стане у нагоді. Якщо ви проходили їх раніше, але минуло півроку-рік, оновити краще навички.

Важливо також вакцинуватися. Якщо дітей щеплять, то дорослі часто власною вакцинацією нехтують, і дарма. Обов’язково треба захиститися від правця. Раніше було прийнято казати, що можна наступити на іржавий цвях і захворіти. А зараз загрозу становлять уламки ракет та дронів. Тому щеплення від кашлюку, дифтерії та правця, АКДП, треба зробити. А також від гепатитів А й особливо В, бо від нього фактично немає лікування. Краще вакцинуватись, ніж потім лікувати наслідки захворювання.

Можливо, я висловлю непопулярну думку, але вважаю, що чоловікам треба вакцинуватися у першу чергу. Ніхто не знає, коли війна почнеться особисто у них. На фронті, коли твої побратим чи посестра поранені, ти не думаєш про те, щоб вдягнути рукавички і захистити себе. Думаєш лиш про те, щоб зупинити кровотечу і врятувати. Але ти не знаєш, чим він чи вона хворіють. Тож вакцинуватися треба обов’язково. 

«До ветеранів та військових варто ставитися як до звичайних людей»

Що має бути у звичній домашній аптечці за теперішніх умов?

Як я вже казала, у доступі має бути турнікет для зупинки критичної кровотечі. Також не завадять гемостатик і рукавички. Решта — стандартний набір. Якщо ви здорова людина, вас нічого не турбує і ви не маєте якихось хронічних захворювань, то список засобів дуже короткий. Мають бути жарознижуючі — парацетамол чи ібупрофен. Також будь-які фізіологічні розчини для промивання носа. Крім того, засоби для обробки ран — бинт, «Бетадин», «Хлоргексидин», «Октенісепт». Якщо маєте якісь захворювання, тримайте також запас ліків. Плюс термометр і ножиці.

В Україні, на жаль, люди дуже зловживають самолікуванням. Спершу вони вдаються до всіх засобів, які є у домашній аптечці, і лише потім звертаються до лікаря. Тож запас медикаментів вдома має бути мінімальним. Ліки має призначати лікар за результатами огляду.

Зараз у суспільстві багато ветеранів та військовослужбовців. Які поради щодо спілкування з ними і підтримки ви могли б дати — як сімейна лікарка, що має практику і на фронті, і серед цивільних?

На мою думку, дуже важливо не ідеалізувати військових і не говорити з ними із позиції «ми вас туди не посилали», що, на жаль, буває. Звісно ж, не варто ставити геть некоректних питань на кшталт «Чи ти когось вбив/вбила? А скількох?». До ветеранів та військових варто ставитися як до звичайних людей. Бути чуйними, чесними та готовими вислухати, якщо вони хочуть говорити. Не говорити про щось, якщо вони не хочуть, і не акцентувати на цьому. Це загальні речі. А універсальних немає, бо кожна людина переживає досвід служби по-своєму.

Часто говорять, що військовим треба адаптуватися до цивільного життя, коли вони повертаються з фронту. Моя думка така: насправді цивільним теж треба адаптуватися до військових. Я маю надію, найближчим часом війна закінчиться, і вони повернуться додому. Цивільні мають бути готовими до цього. Варто вчитися. Зараз доступні різноманітні курси про те, як спілкуватися із ветеранами та військовими, можна знайти поради психологів. Багато підтримки дає Veteran Hub. Тому б радила усім навчатися, як спілкуватися із захисниками. 

А поки війна триває, звісно, треба донатити: на фонди, організації, яким довіряєте, чи безпосередньо військовим.